Липень місяць. Спека дика. Я їду в електричці – дружина попросила поправити на дачі паркан. Їхати нудно, кругом спітнілі тiла огрядних тіток і дядьків, аромати – хоч ніс затикай. І тут e вагон входить вона. Дівчина просто нереальної краси. І сідає на одне з трьох ще не зайнятих e вагоні місць – прямо навпроти мене.
Я намагаюся відкрито не витріщатися – непристойно. Та й навряд чи їй сподобається відверте розглядання 40-річного мужика в пошарпаному одязі для роботи на дачі. Тому роблю вигляд, що дивлюся у вікно, а боковим зором не можу відірватися.
Ні, у мене не виникають якісь зовсім вже непристойні бажання. Не тому, що я не чоловік. І навіть не тому, що одружений. Просто уявляю собі прірву між цим Божественним Створенням – і мною, простим заводським роботягою.
Продовжую дивитися. Ідеальна фігура. Мій улюблений овал обличчя. Довжелезні вії. Очі – як вири. Маленькі ямочки на щоках. Довге шовковисте волосся. Дуже легкі, але цілком цнoтливі непрозорі блакитні спідниця і блузка, під яким трохи проступають контури божественного тiла.
Відчужений погляд у вікно, за яким потихеньку починає сідати сонце. Напевно, саме такі дівчата і жінки надихали лицарів на подвиги, а художників і скульпторів -на створення шедеврів на полотні і в камені.
Мої думки перериває зупинка поїзда. Шум і гамір маленької станції, що мчить у відкриті вікна. І група не дуже тверезих підлітків на пероні, впиваються зубами в соковиті скибки кавуна. І тут один з них, худий і довготелесий, зауважує дівчину. Сально дивиться.
Потім відбирає у друзів недоїдені шматки, і, підстрибуючи, баскетбольним кидком закидає кірки прямо дівчині на коліна! Після цього пройшло не більше секунди. Я навіть не встиг підскочити – оскільки реакція Божественного Творіння виявилася швидше. Кірки з забризканих соком спідниці і блузи впали на підлогу, дівчина випросталась струною, висунула голову у вікно і по всьому перону голосно рознеслося дівочею
Я не можу повторити тут дослівно її слова. Тому що такої фантастичної суміші семиповерхового мaтy, кpимiнaльного «базapу» і вyльгapщини я не чув ніколи і ніде в житті – ні в армії, ні на будівництві, ні навіть від компаній малолітніх бандитів, що збиралися вечорами в нашому дворі.
А головне – видавши цю тираду, буквально відібравши мову не тільки у компанії підлітків на пероні, а й у всього вагона, Божественне Створення абсолютно незворушно повернулося на місце, і так само спокійно продовжило мрійливо дивитися у вікно.
Поїзд рушив – а я пішов в тамбур курити. Повертатися назад вже не хотілося.
Джерело:osoblyva.com