Центр Києва. На касі: — Добрий вєчєр. У вас толька духі? Ви відєлі: ані січас са скідкай. — Доброго вечора. Перепрошую, я вас не розумію.”

Допис редакторки телеканалу UA: Перший Анастасії Федченко:

“Купую парфуми. Центр Києва. На касі:

— Добрий вєчєр. У вас толька духі? Ви відєлі: ані січас са скідкай.

— Доброго вечора. Перепрошую, я вас не розумію.

Вона швидко зорієнтувалась, перейшла на українську, все минуло без пригод.

***

Купую ліфчик. Центр Києва. Продавчиня «нє знаєт украінскава», говорить до мене російською.

***

Здала в ремонт блок живлення для ноутбука. Інженер, який телефонував мені узгодити деталі, «долга нє разгаварівал на украінскам, патаму ні помніт». Але таки переходить на таку-сяку «азірівку». Під час розмови доводиться пояснювати, що «до неділі» — це не протягом тижня, а «до васкрєсєнья».

Це все свіжі випадки. Два з трьох — цьогорічні.

Я хочу купувати парфуми, білизну, ремонтувати ноутбук і робити манікюр в україномовних людей. Українська — моя рідна. Ба більше, як споживачка, яка платить за всі ці послуги, повинна отримувати їх своєю мовою.

І від сьогодні так і буде. Шкода, що чисту радість від споглядання виконання Закону України про мову мені псує локдаун. Їй-Богу, сьогодні я б повешталась різними закладами, щоб подивитися, як воно все працює.

Чи це утискає людей із альтернативною щелепою? Ні. Тому що якщо людина не здатна вивчити українською «Доброго дня. Вам пакет потрібен?», у мене для неї погані новини. Їй варто в спеціалізований заклад до вузького спеціаліста. Або купити квиток на потяг Кишинів-Москва, що їде через українську столицю, і знайти себе зі своєю альтернативною щелепою в Костромі чи Вологді.

Я знаю українку, яка народилась і жила в Челябінську аж до 2014, поки не приїхала воювати за Україну. Вона зараз щебече львівською українською.

Я знаю українця, який народився і жив у Кишиневі, аж поки не приїхав воювати за Україну. Він вивчив українську і говорить українською.

Споживачів норма не утискає. Якщо людина попросить перейти на російську, можуть перейти. Це її право. Але базове обслуговування має бути українською.

І, слухайте, начистоту. Ми всі роки дмухали на холодну воду, щоб не дай Бог нікого не утиснути. В умовах російської агресії, яка триває століттями (у різних фазах), в умовах заборон української, в умовах неможливості побудувати нормальну кар’єру, якщо ти україномовний (у совєцькому союзі так і було), хто подумає про нас самих? Хто поважатиме нашу мову і культури, якщо їх не поважатимемо ми? Ніхто.

Згадайте, яке виття стояло на болотах, коли запровадили україномовний дубляж фільмів. Згадали? Кінотеатри порожні? Ні. На кіно українською ходять.

Можна довго говорити про те, що дозволили завозити книжки російською, що глобально нічого не вирішується.

Так. Глобально нічого не вирішується. Так, механізм скарги складний. І так, будуть люди, які проходитимуть ці процедури послідовно і вперто.

Так, обслуговування українською мало бути запроваджене ще 30 років тому.

Іще тисячі так на всі ваші контраргументи про «скромність» нинішньої норми.

І так, відсьогодні я нарешті зможу купувати парфуми, хліб, черевики українською. І ліфчик. Ви тільки уявіть, наскільки звабливо та еротично звучить: «Це мереживо дуже вдало підкреслює ваші груди»