Відразу скажу, що я ніколи не розуміла тих жінок, які ставали в майбутньому поганими свекрухами для дружин своїх синів. Адже це дружина твого сина, вона стає і твоєї ріднею, її потрібно прийняти як рідну дочку в свою сім’ю.
Ще коли син був маленький, я вирішила, що буду найкращою свекрухою в світі, адже це буде вибір моєї рідної дитини. Так і сталося, я обожнюю дружину свого сина Наталю, у нас немає непорозумінь, і навіть якщо ми колись сперечаємося, то це дружні суперечки.
Важливо розуміти і, головне, приймати, що тепер це не стільки твоя сім’я, як сім’я твого сина, це його вибір і варто щиро його прийняти, тоді усім буде добре.
Повинна сказати, що Наталя досить непроста людина, можливо, її минуле позначилося на характері. Її батько був теж не подарунком, чесно кажучи, усім було складно з його непростим характером. Незважаючи на всі життєві перипетії, вона виросла хорошою і гідною людиною. У школі вчилася краще за всіх в класі, після школи бігла на підробітки, сама склала дуже добре усі іспити і вступила до університету на навчання. Вона – людина, з якої потрібно брати приклад, це правда. Не дивно, що мій син закохався в таку гарну та розумну дівчинку. Зі свахою у нас теж теплі відносини, мені шкода її, бо щастя у шлюбі вона зовсім не мала, з чоловіком їй жилося не просто зовсім.
Чого мені не зрозуміти, так це мотиви Наталі підтримувати з ним добрі відносини, ходити до нього в гості. Їй хочеться, щоб був батько, це зрозуміло, але ж не така людина, як він. Що доброго він дав своїй доньці, до того ж, після кожної зустрічі вона ходить сумною, бо їй не подобається, як він живе зараз, Наталя шкодує його. Я не раз натякала, що їм потрібно дитинку народити, і буде чим зайнятися, вони житимуть для себе і для дитяти свого. Тоді, навпаки, з’явиться щастя і людина, про яку можна піклуватися. Але, знову повторюся, це їхнє життя, і нехай вони самі вирішують, що їм робити.
У мене ж свої проблеми і сумніви, і останнім часом вони стали з’являтися, по відношенню до Наталі. Такий не дуже хороший момент стався коли я запросила своїх дітей на свято. Я побачила на пальці невістки старовинне кільце, яке у мене десь зникло 3 роки тому.
Спочатку я подумала, що це просто схоже кільце, але ні, це те саме. Я не питала в неї, де вона його взяла, та й взагалі, навіть не знаю, чи доречно це буде. Я не хочу думати, що вона успадкувала цю негарну звичку від свого тата. До того ж, вона знає, що могла у мене його просто попросити. Я їй нічого не пошкодувала б, до того ж люблю Наталю, вона мені, як рідна стала вже.
Мені незручно питати у неї що-небудь, і підозрювати, а з іншого боку не можу не запитати. Що робити, не знаю, не хочу, щоб це виглядало якось не гано. Можливо, вона знайшла його і не знає, що воно моє.
Фото ілюстративне – pixabay.