Oksana Dranchak
-А ти ніхто! – Кричав їй чоловік,
-Ніколи тут нічьо твого не буде,
Ти непотрібна всій моїй рідні,
Тебе в селі ненавидять всі люди!
…Все пробачала, вірила, жила,
А як? Сім’я, троянди, що садила,
Мазунчик кіт, собака й… рідний двір
В якому кілометри находила…
Летять роки…
-Все! Вижену тебе, набридла,
Тільки мозок колупаєш!
Куди ти підеш? Ну хіба під тин,
Ні хати, ні роботи геть не маєш!
…Знов пробачала. Нерви, знов, в кулак…
Скупа сльозина щоку лоскотала,
Як далі жити? Як угамувать
Скажену лють його, вона не знала.
Вертавсь з роботи і в душі таїв
Слова ганебні, щоб її зломити…
Пусто в дворі… І хата геть пуста…
Нема… Пішла… Знесилилась так жити…
Зібравши в сумку все своє майно
Нехитре, що у секонді купила,
Погладила кота: “Ти ж не сумуй…”
І тихо з двору хвіртку причинила.
– Побігаєш і вернишся, – сичав, –
Кому ти нужна? Де ти будеш жити?..
Позаглядав в порожні тарілки,
Й пішов вечерю сам собі варити…
Не повернулась… Вже минає рік,
Як вийшла з двору в напрямку “в нікуди”…
Живе один… Втік з двору навіть кіт…
З неприязню, чомусь, вітались люди.
Заначка ціла, все скрізь ПО ЙОГО,
Хоч пий, гуляй, але чогось не п’ється…
А увісні, ота, що зневажав,
Привітно й завжди лагідно сміється…
Любіть жінок, бо жінка – це тепло.
Тримайте міцно у руках синицю,
Бо журавель у небі високО,
Й не факт, що журавель – то ваша птиця!
з інтернету
Джерело:www.sitenews.biz.ua
Повне або часткове копіювання категорично заборонене!