Зараз я вже доросла жінка, маю своїх дітей. І, якби ви тільки знали, як я заздрю своїм знайомим та родичам, у кого дуже теплі та добрі відносини з мамою. Адже моя рідна мама знайшла собі нове життя, в якому місця для мене та моїх дітей, на жаль, немає.
За останні роки якось так само собою склалося у моєму житті, що моя рідна мати стала для мене зовсім чужою людиною, вона живе поряд, але материнських почуттів у неї для мене не залишилося. І не лише для мене, а й для моїх дітей – її рідних внуків. Коли мені виповнилося 25 років, моя мама знайшла собі чоловіка і відразу вийшла за нього заміж. То було її вже друге заміжжя. У її нового чоловіка теж виявилося двоє своїх дітей, про яких він весь час піклувався. В той час я вже жила окремо, покинула свій дім і навчалася в іншому місті.
Згодом новий чоловік моєї мами вмовив її переїхати в село. Там, ніби, чисте повітря, господарство можна тримати і все своє з городу: овочі і фрукти. Сказав, що вони там спокійно зустрінуть свою старість вдвох, житимуть щасливо.
Мама моя, довго не думаючи, вирішила продати нашу спільну квартиру. Вона купила хату в селі, а частину грошей віддала мені.
Згодом я зустріла Миколу, ми щиро покохали один одного і зіграли зовсім маленьке весілля, були на ньому присутні лише найближчі люди. Мамин новий чоловік, дядько Іван, підійшов до мене і відразу сказав:
– Як матимете вже власних дітей, на нашу допомогу не дуже розраховуйте, у нас і своїх дітей вистачає, є про кого дбати. Ми вже не молоді і здоров’я теж вже не те, що в молодості. Хочемо й для себе трохи пожити, ви маєте зрозуміти це і прийняти.
Мені було важко все те чути, я тоді нічого не сказала, просто промовчала, хоча дивно було чути такі слова від дорослої людини, а тим паче батька дітей. Своїй мамі я теж нічого не сказала про ту нашу розмову, думаю вона поділяла його думку, але не хотіла мені цього говорити сама, дозволила йому все це владнати.
Минуло відтоді чимало часу, ми з чоловіком орендували квартиру, на свою грошей назбирати не вдавалося, бо я чекала дитину, а Микола заробляв зовсім мало грошей, ледве нам самим на життя вистачало. Але нам, можна сказати, пощастило, незабаром ми дізналися, що біля мами продавалася невеличка хата. Люди за неї просили маленьку ціну, бо діти забирали батьків до себе і хату потрібно було швидко продати. Ми з чоловіком добре подумали і вирішили її купити, адже краще хоч якийсь, але свій куток, ніж в місті, але чужа квартира. За квартиру ми віддавали більшу частину заробітків чоловіка, а маючи свою хату, надіялися, що жити з дитиною в селі нам буде вже легше.
Хоча я ніколи не хотіла повертатися в село, але ми стали жити з мамою по сусідству, хата з хатою.
Спочатку нам було важко, адже мали невеличке господарство і дитинка маленька, але на маму я не розраховувала і не просила у неї ніякої допомоги, а та, в свою чергу, теж жила своїм життям, наші турботи її цікавили мало. Вона навідувалася дуже рідко до нас, так просто приходила подивитися на маля.
Через 3 роки ми вже мали донечку. Але мамині візити до нас ставали все рідшими, завжди вона говорила, що має вдома і своїх справ вдосталь. Ми з чоловіком звикли і навчились все встигати самі, адже допомоги чекати нам немає від кого.
Саме в цей час діти дядька Івана теж подарували їм маленьких онуків. І там ситуація стала зовсім протилежною, мама мало не з пелюшок їх гляділа, знала, що вони люблять, коли вперше заговорили, пішли, коли перший зубчик з’явився. Вони постійно були в селі у дідуся з бабусею.
А мої дітки, рідні онуки моєї мами, вже давно підросли, а я тепер справляюся вправно з усім і господарство тримаю велике, і мені вже зовсім не важко. Але мені дуже прикро за них, адже бабуся живе поруч, а її любові і тепла вони ніколи не бачили. Натомість для чужих людей моя мама готова на все. Для них має і силу, і здоров’я, і ночами може не спати.
Мої діточки підростають, скоро вони будуть розуміти все і будуть запитувати мене, чому їх рідна бабуся не любить, а я навіть не знаю, що маю їм на це відповісти.
Інколи мені важко, коли я бачу через паркан, як мама носить чужих онуків на руках, цілує їх, грається з ними. Якби вона знала, як мені дивитися на це. Скільки я хотіла з нею поговорити про це, але не наважувалася жодного разу, якби у неї була любов якась до моїх дітей, вона б вела себе інакше, єдине, що вони отримують від неї, це цукерку на коляду.
Фото ілюстративне