Ми з чоловіком живемо в трикімнатній квартирі, яку колись самі і придбали, бо нам наші батьки нічого не дали. У нас двоє дорослих дітей. Сину 27 років, доньці 25. Вони поки живуть з нами, але так виглядає, що син планує одружуватися.
Ми знали, що він зустрічається з дівчиною вже більше року, а цього року він нас попередив, що приведе до нас додому свою майбутню наречену – знайомитися. Ну що ж, ми були тільки раді. Накрили гарний стіл, чекали гостю.
Перед цим ми з чоловіком порадилися і вирішили, що ми віддамо синові квартиру, яку придбали три роки тому. Моя свекруха залишила чоловікові будинок в селі. Ми вирішили його продати, а щоб гроші не пропали, ми відразу купили квартиру – гарну, двокімнатну, в новобудові. Вже якраз і ремонт там закінчили.
Оскільки чоловікова мама дуже любила свого онука, то ми вирішили, що справедливо буде віддати цю квартиру йому. За дочку ми теж не забули, вирішили, що поки вона надумає заміж виходити, до того часу ми теж ще щось придумаємо.
Цього року саме в Новорічну ніч мій син зробив пропозицію своїй нареченій, вона погодилася, а ми, щоб зробити цю мить незабутньою, оголосили, що даруємо їм квартиру. Але це дуже не сподобалося нашій молодшій доньці. Прямо за столом, вона почала говорити, що це дуже несправедливо – віддавати квартиру тільки братові, що вона теж планує виходити заміж і розраховувала на це житло.
І зараз, коли мова пішла про можливе весілля сина, дочка почала вимагати і для себе окреме житло. Мовляв, вона теж хоче мати свою квартиру. Наші пояснення її не влаштовують. Брату купили, а мене, що не так любите?
Ми пробували пояснити їй, що на перших порах, якщо вона теж вийде заміж, вона може жити разом з нами, адже в трьох кімнатах всім місця вистачить. Але вона не погоджується на спільне проживання. Каже, що хоче як брат – жити окремо. Тепер до нас вже кілька днів не говорить, образилася дуже.
Ми з чоловіком вже продумували різні варіанти. Якщо розміняти ту квартиру, яку купили синові, то на дві там все одно не вистачить. А купувати малесенькі кімнатки в комуналках, ну це взагалі невиправдано.
Тоді дочка запропонувала нам розміняти нашу трикімнатну квартиру. Але я цього допустити не можу, я ж стільки років про неї мріяла, все життя відкладала, щоб її придбати, робила ремонт за своїм смаком, щоб тепер, на старість переселитися в стару однокімнатну квартиру, бо більше мені нічого не світитиме, якщо доньці прийдеться купити дві кімнати.
Але донька не здається, наполягає – якщо не купимо квартиру, то вона піде з дому. Ми прекрасно розуміємо, що їй теж хочеться мати своє житло. Але якщо так вийшло, що зараз немає грошей на цю покупку. Та й навряд чи з’являться найближчим часом. Але ж життя на цьому не закінчується.
Я вже намагалася розмовляти з нею наодинці. Намагалася пояснити, що для чоловіка важливіше мати свій окремий будинок, тому що йому необхідно привести свою дружину в власне житло. Казала, що нареченій легше прийти на готове, ніж нареченому опинитися в такому становищі. Від цього може залежати їх подальше подружнє життя.
Але всі ці розмови про складні взаємини невістки і свекрухи не принесли очікуваного ефекту. Дочка стоїть на своєму і все тут – квартиру їй треба купити. Влізти в кредити, а її примху виконати. Інакше каже, що піде з сім’ї, в якій всім до неї байдуже.
Та не бачила ти тих дітей, на яких батькам дійсно байдуже. Ти й гадки не маєш, як вони живуть і що їх чекає в майбутньому. А тут ти їй пропонуєш жити в гарній трикімнатній квартирі, а вона проти.
Наша остання розмова нічого не змінила. Пояснення того, що вона без проблем може жити з нами стільки, скільки їй захочеться, марні. Говорили, що навіть якщо вона вийде заміж і піде жити до чоловіка, то наша квартира все одно залишиться їй у спадок. Але донька нас не чує.
Як їй пояснити, що зараз ситуація з грошима кардинально змінилася і немає у нас можливості купити їй житло? Нам не шкода, просто немає можливості. Чи влізти в кредит все-таки, щоб відносини не псувати? Вона вже і з братом посварилась. А все життя щось ще попереду.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.