Фрагмент з листа, який мені надіслала читачка Ірина. Мені здається дуже важливим по крихтах збирати такі свідчення саме зараз.
Ми не намагалися виїхати із Бучі, тому що вважали, що не маємо на це морального права. Якщо ми виїдемо – ми зрадимо своє місто. Так ми думали. Чоловік казав, щоб я їхала, а він залишиться і буде допомагати людям. Син колов дрова, носив воду для польової кухні, гасив пожежу разом з іншими хлопцями. Сусіди казали нам: “Спасибо вам за сына!”.
(До речі, коли сусіди зібралися виїзжати (у них була машина, і було паливо), і я попросила одне місце, для сина, нам відмовили.)
Про евакуацію ми чули, що вона тільки для жінок і дітей. Отже, я вирішила залишитись із чоловіком і сином. І досі не розумію, яка із них, беззбройних, була б користь.
Ми готували їжу надворі під обстрілами, їли і спали під обстрілами. На наш будинок впала ракета. Ми в той момент були в квартирі. І весь будинок, п’ятнадцять поверхів, здригнувся. Підлога буквально вискочила з-під ніг. Гради прилітали в приватний сектор, поряд із нами. Земля під ногами перелякано тремтіла. (Навіть уявити не могла, що вираз “любити рідну землю”, він такий буквальний! Я люблю своє місто, але найсильніше сумую зараз не за будинками, не за деревами, а за землею. Хочеться приїхати, впасти на землю і цілувати її.)
На шістнадцятий день орки приїхали прямо під наш будинок. Ми, якраз перед цим, вийшли із підвалу і піднялися в квартиру. Вони зайшли в наш підвал, але там на дверях були зламані ручки, вони поблукали і вийшли. А в наступний підвал вони кинули гранату. Ми в квартирі чули цей вибух.
Нам пощастило, що наш будинок знаходиться недалеко від міськадміністрації, звідки евакуювали населення. Тому, як тільки сволота від’їхала, ми побігли на евакуацію і нам усім вдалося виїхати.
Наступну після нас колону обстріляли.
(…)
Те, що відбулось в Бучі – це страшно. Страшно втрачати людей.
Але це наслідки того, що перед цими подіями частина нашого населення дозволила собі втратити пам’ять.
Найскладніше питання: як знов не втратити пам’ять?
Як нам знову не втратити пам’ять?
Повне або часткове копіювання категорично заборонене!