На цей раз у неї вийшла ще більш незграбна фраза:
— Я рада, що ти моя матуся від Бога.
Я була розчулена. Потім моя крихітка почала молитися:
— Господи, дякую тобі за те, що ти дав мені мою улюблену матусю. І спасибі тобі (цю фразу я не розібрала). Дякую, що вона завжди готує мені сніданки. Ми ще й будемо сьогодні робити гарбузові бісквіти.
Потім вона відкрила очі та продовжила малювати.
— Хто навчив тебе всього цього?, — я наполегливо почала розпитувати в неї.
Сльози котилися по моєму обличчю, адже я ніколи з таким не стикалася. Їй всьо три роки, і таких фраз я точно не очікувала.
Її крихітне сердечко вміщало більше любові, ніж я могла собі уявити, а її думки охоплюють такі поняття, як Бог, любов і вдячність … У дорослих таке не завжди зустрінеш.
— Спасибі, Аня, — сказала я, посміхнувшись. — Я дуже-дуже рада, що Господь послав мені таку донечку.
Я спантеличено почала далі фарбувати стіну, як тут донька задала ще одне запитання:
— Тобі довелося довго чекати мене, мамо?
Я вже розповідала їй цю історію мільйон разів, але вона хотіла почути її знову. Цього разу я залишила фарбу й підійшла до малої:
— Так, люба моя. Я просила Бога про дитятко дуже довго, але він не давав його мені. Але ти все-таки появилась у нашій сім’ї. Ми дуже щасливі! «
— Ти знаєш, чому Бог так довго не давав тобі дитинку? — запитала дівчинка.
— Ні, мила, я не знаю, — розгублено відповіла я.
— А я знаю, чому, — сказала дочка. — Тому що він робив мене.
Дивлячись в її блакитні очі, я дійсно побачила неземне чудо. Вони випромінювали таку мудрість, ніби їй тисячі років.
Така просто відповідь дитини, але ж скільки сенсу. В мене дійсно виникло відчуття, що ця дитина дуже довго спала у Бога на грудях, ніби небеса не хотіли відпускати її.
Цією історією я хочу донести думку, що у кожного подружжя буде дитина. Ви обов’язково її дочекаєтеся. Не знаю, з’являться у вас діти при пологах або при усиновленні. Нікому не дано зрозуміти, як там на небесах все влаштовано. Просто будьте впевнені й не втрачайте надії.
Бог чує ваші молитви!
Вам сподобалася історія?