Два роки тому не стало нашого тата. Він був прекрасною людиною, директором великого виробництва, власником кількох магазинів. Та сім років тому ми дізналися, що в нього рак. Спочатку мали надію, що великі гроші допоможуть його вилікувати. Витратили чимало, навіть в Німеччину возили. Та врешті лікарі сказали, що все марно.
Коли нам повідомили, що кінець неминучий, мама відразу втекла.
– Зрозумійте, я вже не молода, не можу доглядати хворого! Це надто важко! Хочете, щоб я спокійно дивилась, як він помирає?
Мене таке рішення не здивувало. Адже мама завжди жила в своє задоволення. Вона молодша за тата на десять років. Колись трохи допомагала з бізнесом, та потім покинула це. Якщо ви думаєте, що вона займалась господарюванням – то і це не так. З нами сиділа бабуся, вона й готувала й прибирала. А мама лише про себе дбала. Постійні салони краси, фітнес. Та тато її кохав, його все влаштовувало.
Згодом ми з братом поїхали на навчання. А тоді тато сказав, що хоче нас усього навчити, аби ми могли керувати усіма справами. Він немов відчував, що скоро захворіє. А може вже й знав.
Останні роки саме ми дивилися за татом. Я жила з ним, брат з невісткою в усьому допомагав мені. А от мама лише гроші просила. І батько їх давав. Я цього не розуміла.
– Нащо ти її утримуєш, вона ж покинула тебе.
– Вона моя дружина, і просто звикла так жити! Не засуджуйте її, їй теж не просто!
Після смерті тата мама якийсь час навіть не з’являлась. Та прийшла, коли дізналась, що він все залишив нам з братом. А їй нічого. Так, я про це знала, і батько казав, щоб ми виділяли гроші мамі. І ось вона прийшла до мене.
– В мене закінчуються гроші, ви маєте мені закидувати на картку щомісяця.
– Хто сказав?
– Ваш тато!
– Так, він був доброю людиною, та я не така. Ні копійки ти більше татової не отримаєш!
Мама почала кричати. Казала, що ми жорстокі й чинимо не чесно. Ми страшенно посварились. І я не знаю, як бути. Як пробачити вчинок неньки? Що робити?