Дуже багато часу спливло з того моменту, як закінчилася остання світова війна, але до сих пір деякі люди знаходять щось, що безпосередньо пов’язано з тими страшними часами.
Через чверть століття після війни в глухому лісі було знайдено вросла в землю танк з добре помітним тактичним номером 12. Люки були задраєно, в борту зяяла пробоїна. Коли машину розкрили, на місці механіка-водія виявили останки молодшого лейтенанта-танкіста.
У нього був наган з одним патроном і планшет, а в планшеті – карта, фотографія коханої дівчини і не відправлені листи.
25 жовтня 1941 р
«Здрастуй, моя Варя! Ні, не зустрінемося ми з тобою. Вчора ми опівдні громили ще одну гітлерівську колону. Фашистський снаряд пробив бічну броню і розірвався всередині. Поки вів я машину в ліс, Василь помер.
Рана моя жорстока. Поховав я Василя Орлова в березовому гаю. У ній було світло. Василь помер, не встигнувши сказати мені жодного слова, нічого не передав своєю красивою Зої і біловолосої Марійці, схожою на кульбабу в пуху.
Ось так з трьох танкістів залишився один. У Сутемень в’їхав я в ліс. Ніч пройшла в муках, втрачено багато крові. Зараз чомусь біль, пропалює всю грудь, вляглася і на душі тихо.
Дуже прикро, що ми не все зробили. Але ми зробили все, що змогли. Наші товариші поженуть ворога, який не повинен ходити по наших полях і лісах.
Ніколи я не прожив би життя так, якби не ти, Варя. Ти допомагала мені завжди: на Халхін-Голі і тут. Напевно, все-таки, хто любить, той добрішими до людей.
Спасибі тобі, рідна! Людина старіє, а небо вічно молоде, як твої очі, в які тільки дивитися та милуватися. Вони ніколи не постаріють, що не зблякнуть.
Пройде час, люди залікують рани, люди побудують нові міста, виростять нові сади. Настане інше життя, інші пісні співатимуть. Але ніколи не забувайте пісню про нас, про трьох танкістів. У тебе будуть рости красиві діти, ти ще будеш любити.
А я щасливий, що йду від вас з великою любов’ю до тебе. »
Твой Иван Колосов