Цього року Олена з великим нетерпінням чекала травневих свят, коли вони сім’єю зможуть вирватися із задушливого, галасливого, сірого міста і поїхати на кілька днів до батьків в село. Вона уявляла, як красиво цвіте батьківський садок, гріє сонечко, зелена травичка лоскоче ноги. Але тут як грім серед ясного неба, чоловік заявив, що їхати не хоче.
– Чому ти відмовляєшся, Дмитре? Там же прекрасно. Хіба ти не хочеш вирватися з цієї бетонної коробки? Ми стільки часу просиділи в чотирьох стінах.
– Не хочу, бо знаю дуже добре твоїх родичів. Ми приїдемо, привеземо смачний шашлик, закуски, делікатеси, ті продукти, які ми любимо. Всі ж разом з’їмо все в перший день, а далі будемо їсти їжу, до якої звикли твої родичі: макарони, картопля і дешеві сосиски.
– Хіба це погано? Ти ж знаєш, що мої батьки не багаті люди. Продукти може і дешеві у них, але дуже смачні. Запечена картопелька, макарони з підливкою, мамині пиріжки з капустою. Що не так? Тим більше ти знаєш, що будуть мої батьки і сестра з сім’єю, а вони мало заробляють, троє дітей, особливо не розгуляєшся.
– Саме тому я і не збираюся годувати всю твою бідну рідню. Привезти нормальні, а не найдешевші продукти для батьків я ще згоден, але годувати твою сестру з її чоловіком та дітьми, я більше не буду.
Олена була дуже вражена, їй було неприємно чути таке про свою сім’ю. Вона не розуміла, коли Дмитро став такою людиною, адже він був добрим чоловіком, таких змін вона в ньому не помічала.
– Ти зовсім сором втратив? Це мої найрідніші люди, вони ніколи не просять, щоб ми їм щось везли, а коли їдемо додому то мама тільки й крутиться біля машини, щоб нам щось з собою дати, останнім поділитися з нами готова. Ти у них в селі кілька днів жити будеш, тебе весь час обслуговують, як пана, будь-яке бажання виконують. Ти там нічого не робиш, а тільки відпочиваєш. І вважаєш подвигом привезти продукти, враховуючи, що заробляєш в 5 разів більше? І дітям там подобається. Справа зовсім не в твоїх грошах, а в тому що ми прекрасно проведемо час з родиною на природі.
– Ні, ми залишимося вдома.
– Хочеш сидіти в бетонній коробці зі своїми делікатесами, залишайся, а я з дітьми поїду в село до батьків.
Олена так і зробила, зібрала все необхідне, взяла дітей і поїхала насолоджуватися чудовою погодою, свіжим повітрям і спілкуванням з близькими їй людьми. Без чоловіка. Олена так і не зрозуміла свого чоловіка, їй з голови все не виходила розмова з Дмитром, адже її батьки нічого поганого йому не зробили, а сестра з сім’єю взагалі жодного поганого слова про її чоловіка. Невже це все через пару сотень гривень, аби не купувати зайвий шашлик і рибу чоловік залишився в дома, щоб не “годувати її бідну рідню”.
Тато і мама зустріли Олену з дітками з обіймами, у мами з сестрою були в очах сльози щастя, вони так давно не збиралися всі. Та коли тато запитав, чому не приїхав Дмитро, Олена не знала, що сказати найріднішим людям.
Фото ілюстративне