Сиділи з чоловіком вдома, читали. Раптом – дзвінок на мій мобільний з невідомого номера.
Беру трубку, а звідти незнайомий голос, чути що якась старенька бабуся каже: «Допоможіть, я тут замкнена, їжі немає, води теж, вмираю!» І дзвінок закінчинився.
Я розгубилася, чоловікові розповідаю, а він мені: «Розслабся, жартує, напевно, хтось». Ну сіли далі читати, а у мене серце не на місці. Вирішила передзвонити, сигнал пішов, потім чую – плаче хтось. Кричу: «Бабуся, ви звідки? Де живете? »Почула тільки« Центральна (адреса) »і знову тиша. Ну тут мене зовсім озноб взяв. Чоловікові кажу: там біда, треба щось робити! Він на мене подивився, зрозумів, що я не жартую і каже: «Давай, проб’ємо, звідки дзвінок був?»
Але чоловік не запанікував, знайшов в інтернеті телефон відділення поліції. Подзвонив, все розповів, назвався і попросив обов’язково перевірити адресу, яку нам сказали.
Ту ніч я майже що й не спала, все думала – що ж сталося.
На наступного дня на мій телефон знову подзвонили.
Незнайомець сказав, що він з поліції. Виявилося, ми знайшли її вчасно. Бабуся, яку я чула, вже кілька місяців не встає – зламала стегно. Чоловік помер, піклувався про неї син. Для зв’язку у них був телефон, але користуватися ним бабуся так і не навчилася.
За два дні до того дзвінка син потрапив на вулиці під машину. Опинився в реанімації, коли прийшов до тями, не пам’ятав себе. Мати ж весь цей час лежала прикута до ліжка, не знаючи що з ним сталося. Хотіла подзвонити, а мобільник опинився на іншому кінці кімнати – на столі.
Їй довелося, борючись з нападами гіпертонії, сповзти з ліжка, доповзти до столу. Сяк-так вона дотяглася до трубки, але як дзвонити, так і не зрозуміла. Тоді вона стала навмання набирати номери, кілька разів навіть кудись потрапила, але там кидали трубку, коли чули її стогони. Дзвінок нам був останнім – лежачи на підлозі, вона абсолютно вибилася з сил. Коли поліцейські розкрили двері (теж потрібен час – довелося з сусідами говорити і інші процедури виконати), бабуся була без свідомості. Потім лікарі сказали, що якби ще трохи – врятувати її не вдалося б. На щастя, все обійшлося благополучно. Пізніше нам подзвонив син бабусі, довго дякував, а потім розповів: його мама пішла на поправку.
З тих пір я намагаюся уважніше ставитися до людей. Тому що в житті всяке трапляється. І якщо у тебе є можливість комусь допомогти – треба це обов’язково зробити.Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.