У переході біля станції метро сидить жінка невизначеного віку. Їй можна дати з ходу і тридцять, і двадцять три, і сорок два. Волосся у жінки сплутані і брудні, голова опущена в скорботі.
Перед жінкою на запалюванням підлозі переходу лежить кульок. В кульок жалісливі громадяни кидають гроші. І не кидали б, та на руках жінка тримає вагомий «аргумент» на користь того, що їй гроші просто необхідні. На руках у жінки спить дитина років двох. Він в брудній шапочці, що була колись білою, в спортивному костюмі. Перехід — місце досить жваве. І тече нескінченним потоком людей, і дзвенить дрібниця в кульку, і шарудять купюри.
Я ходив повз жінки близько місяця. Я здогадувався, кому йдуть гроші, . Вже скільки говорено, скільки написано, але народ наш такий — жалісливий. Жалісливий, до сліз. Готовий народ наш віддати останню сорочку свою, останні копійки з кишені витрусити. Подав такому «нещасному» — і відчуваєш, що в тебе все ще не так погано. Допоміг, начебто як. Добру справу зробив.
Я зрозумів, що саме здавалося мені «неправильним», вже саме перебування дитини в брудному підземному переході з ранку до вечора. Дитина спала. Ні схлипу, ні зойку. Спав, уткнувшись личком в коліно тієї, хто представлялася його мамою. Жебрачка підняла на мене очі. Наші погляди зустрілися. Б’юся об заклад, вона зрозуміла те, що зрозумів я. У кого з вас, шановні читачі, є діти? Згадайте, як часто вони спали у віці 1-2-3-х років? Час, два, максимум три (не підряд) денного сну, і знову — рух. За весь місяць щоденного мого ходіння по переходу я ЖОДНОГО РАЗУ не бачив щоб дитина рухалась! Я дивився на маленького чоловічка, уткнувшись в коліно «мами», і страшна моя підозра поступово формувалося в тверду впевненість.
— Чому він спить весь час? — запитав я, втупившись на дитину. Жебрак зробила вигляд, що не розчула. Вона опустила очі і закуталась в комір потертої куртки. Я повторив питання. Жінка знову підняла очі. Вона подивилася кудись за мою спину. У погляді її виразно читалося втомлене роздратування упереміш з цілковитою відчуженістю. Я вперше бачив подібний погляд. Погляд істоти з іншої планети.
— Пішов на … — вимовила вона одними губами.
— Чому він спить ?! — я майже кричав. Ззаду хтось поклав руку мені на плече. Я озирнувся. :
— Ти чого до неї пристав? Бачиш — і так життя у неї … Ех … На ось, дочка, — мужик витрусив зі своєї величезної п’ятірні монетки.
Жебрак перехрестилася, зобразивши на обличчі смиренність і вселенську скорботу. Мужик прибрав ручищами з мого плеча, побрів до виходу з переходу. Удома він розповість, як захистив пригнічену, нещасну, знедолену жінку від негідника в дорогій дублянці. Міліціонер, який підійшов до мене в переході на наступний день, висловився майже так само, як і його «підопічна» жебрачка. І на своє запитання я отримав вичерпне:
— Пішов в …
Але це все, що кажуть, квіточки. Мені потрібно було отримати відповідь на питання — чому спить дитина? І я його отримав. Причому, мій знайомий циган вимовив фразу, повергнувшую мене в шок, цілком буденно, спокійним голосом. Як про погоду сказав:
— Або під героїном, або під горілкою …
Я остовпів. «Хто під героїном? Хто під горілкою ?! »
— Дитина. Щоб не кричала, не заважала. Їй з ним цілий день сидіти, уявляєш, як він набриднути може? Для того щоб дитина спала весь день, його накачують горілкою. Або наркотиками.
Залишалося одне — дзвонити 02 або шукати міліцейський патруль. Але міліція знайшла мене сама. Сержант, любитель посилати в …, підійшов до мене і запитав документи. Я документи надав, і висловив свою думку з приводу знаходження жінки з дитиною в переході. Сержант зі мною погодився, і відправився дзвонити комусь. Я стояв перед переходом, з повним відчуттям того, що намагаюся боротися з вітряними млинами. Через кілька хвилин в переході не було вже ні торговок, ні жебрачки зі сплячою дитиною.
Коли ви бачите в метро чи, на вулиці чи жінок з дітьми, які просять милостиню, задумайтеся, перш ніж ваша рука полізе за грошима. Подумайте про те, що якби не було вашого і сотень тисяч подаяння, і бізнес цей помер би. Помер би бізнес, а не діти, накачані горілкою або наркотиками. Не дивіться на сплячу дитину з розчуленням. Дивіться з жахом. Бо ви, що прочитали цю статтю, тепер знаєте чому спить дитина.
PS Якщо ви скопіюєте цю статтю собі на стіну, в статус або просто натиснете «Розповісти друзям», ваші друзі теж її прочитають. І, коли в черговий раз відкриють гаманець, щоб кинути монетку жебракові, згадають, що ця благодійність може коштувати черговий дитячого життя.