Моя мама була дуже проти, що я почала зустрічатися з Андрієм. Вона постійно кричала на мене і питалася, чому я не могла знайти собі іншого хлопця. Причина була банальна — Андрія мама любила випити.
– Ти не могла собі кращого знайти? – питала мама мене.
– Мамо, яка різниця, що вона випиває? Я ж зустрічаюся не з нею, а її сином!
Ця розмова з мамою заставила мене задуматися. Я не могла зрозуміти, чому вона так проти Андрія, адже він мій однокласник, і хлопцем він був дійсно класним. Згодом, моя мама почала слідкувати за мною, щоб знати, хто мене проводжає додому.
Ми з Андрієм прощалися через декілька будинків від мого, але сусіди все розповіли моїй мамі.
– Я тобі скільки разів говорила, щоб ти перестала спілкуватися з Андрієм?
– Мамо, не кричи, будь ласка, він дуже добре до мене ставиться!
– Та він бідний як церковна миша, з його фінансовим становищем тільки те й залишається, щоб бути галантним кавалером. Я не хочу, щоб по селі слухи ходили!
– Мені байдуже хто і що говорить!
– Ось народиш, зрозумієш.
Я не знала, як мені правильно вчинити. Його мама дійсно дуже любила випити. Андрій всіляко намагався її відівчити від цієї пагубної звички, але марно. А потім вона захворіла і весь свій вільний час після школи, Андрій проводив з нею: доглядав, готував їсти, прибирав. Пішов на роботу, його взяли вантажником, хоч в такому віці така робота була забороненою, але пошкодували хлопця. Ми тимчасово перестали бачитися.
Я дуже сумувала за Андрієм. В цей час у нашому класі зявився новий однокласник. Гарний, але дуже самовпевнений. Мирон одразу звернув на мене увагу. Завжди дарував мені квіти, ходив біля мого дому. Він був із забезпеченою сім’ї, одягав модний одяг. Моя мама була просто в захваті від нього! — Сходи з Мироном в кіно!
– Мамо, я маю свої плани!
– Що це за плани такі?
– Мені потрібно допомогти поприбирати Андрію квартиру.
– Ти що, з глузду з’їхала?
Якось Андрій прийшов на зустріч і сказав мені:
– Іра, я знайшов хорошу роботу, платять добре, я навіть зможу відкласти на навчання гроші.
– Ти вирішив вступати в інститут?
– Звичайно, не правильно, якщо дружина буде розумніша, ніж чоловік! – з усмішкою сказав Андрій.
– Яка дружина?
– Виходь за мене заміж!
– Вже?
– Ні, давай спочатку ми вступимо в інститути, а потім зіграємо пишне весілля. Робота не в нашому селі, мені потрібно буде покинути його на пів року, зі школою я вже домовився.
– Я буду чекати на тебе. Повертайся скоріше!
І Андрій поїхав, а мама одразу почала говорити:
– Досить чекати свого кавалера!
Йшла б краще з Мироном погуляти.
– Ти так говориш, бо у нього є гроші?
– Ні, я просто хочу, щоб ти була у мене щаслива!
Недавно Мирон дізнався, що Андрій поїхав. Почалися нові спроби залицяння. Він почав брати в оборот і моїх батьків, мамі сумки з продуктами носив, а татові по господарству допомагав.
Мирон швидко знайшов спільну мову з моїми батьками. Я чекала на повернення Андрія, але він зателефонував та сказав, що залишиться ще на декілька місяців, оскільки його квартира потребує капітального ремонту, а він хоче, щоб я жила в комфортних умовах. Я погодилася з ним і сказала, щоб залишався. Якби я тоді знала, до чого це призведе.
Одного разу я просто здалася та послухала свою матір. Одразу ж зіграли весілля, всі співали, танцювали та веселилися, а я майже нічого не памятаю з цього дня.
Я пам’ятаю, яким поглядом на мене дивилася мама Андрія, вона тоді не промовила жодного слова.
Минуло багато років, я не можу сказати, що щаслива. Мій чоловік часто випиває, дітей у нас так і немає. Знаю, що Андрій одружився, у нього своя будівельна фірма, дружина та двоє діток. Коли приїжджаю до батьків, то проходжу повз його будинок. Бачу як в садочку гуляє його мама з онуками, вона дуже змінилася — стала веселою, свіжою, гарно одягається.
У такі моменти я аналізую своє життя та розумію, що зробила велику помилку!