Колись я щиро кохала Михайла. Ми побралися, жили на квартирі і все в нас було чудово. А тоді я завагітніла і чоловік почав мене вмовляти взяти квартиру в кредит.
– Ну, подумай, скільки ми будемо віддавати гроші за чуже житло? Вже б на половину квартири назбирали!
Врешті я погодилась, хоча й дуже боялась влазити в борги. Ми придбали двокімнатну квартиру і щасливі переїхали у власне житло. Та на цьому радість закінчилась й почались наші проблеми. Михайло постійно вимагав, аби ми на всьому економили. Ми зовсім перестали відпочивати, вже нікуди не їздили. Рахували кожну копійку. Вдягалися лише на секондах і шукали продукти на розпродажах. Про свої жіночі забаганки я взагалі забула.
Але й цього було замало. Він сварився зі мною мало не щодня. Дійшло до того, що ми перестали взагалі бути подружжям, просто жили в одній квартирі. Я не знала, як розлучитися, адже ми досі виплачували іпотеку і розділити майно не могли. Крім того, в мене зростала донька. І насправді я завжди вважала, що Михайло має піти і залишити нерухомість мені. Та борг продовжувати сплачувати. Утім він не збирався це робити.
Та потім раптово почалась війна. Минуло кілька місяців і Михайла мобілізували. Мама тоді почала мене вмовляти.
– Не розлучайся доки Михайло на фронті. Нащо це тобі? Його ж однаково нема вдома!
Я послухала неньку. Та за ці роки остаточно збагнула, що без чоловіка мені значно краще і жити, як раніше я вже не хочу. Зараз я працюю, донька навчається. Чоловік мені ні копійки з зарплати не дає, все відкладає, з частини сплачує іпотеку.
Є в мене друг, з котрим я воліла б мати ближчі стосунки. Та не можу, бо досі в шлюбі. Усі рідні проти того, щоб я розлучалась. І як мені бути? Я ж не мушу змінити своє ставлення до Михайла лише ому, що він військовий?