Іван Петров, був не серйозним і легковажним. Наявність дружини і сина, так нічого і не поміняла в його безтурботному житті. Чоловік красивий і серйозний на вигляд, який любив часто прибрехати, так би мовити, прикрасити ситуацію.
– Ванька, коли ж ти розуму наберешся? – питала теща, Маргарита Семенівна. – Мені вже на вулицю соромно вийти через твою балаканину!
– Що знову не так? Чим на цей раз не догодив вам? – відразу зайняв оборонну позицію молодий хлопець.
– Ти навіщо людям брешеш, що актором працюєш? Мене вчора Любка з першого поверху питала, в якому ти фільмі зараз знімаєшся. А я стою, не знаючи, що й сказати. Не можу ж я всім розповідати, що у тебе в двадцять п’ять років, розуму як у малої дитини!
– Мамо, припиніть кричати! Адже професії актора, набагато цікавіша ніж вантажник на кіностудії, – сміявся Ваня.
– Любий, мама права! Давно пора дорослішати вже! – вимовила Ніночка, дружина Івана.
Ніна – була дуже доброю і мягкохарактерною жінкою. Вона розуміла, що чоловік поводиться як хлопчисько, але нічого з цим вдіяти не могла. А ось теща – навпаки, мала намір перевиховати зятя.
– Ви зануди! – сміявся Ваня. – Потрібно завжди прикрашати своє життя, інакше стане зовсім нудно. До речі, люба, я сьогодні ввечері їду на зйомки! Повернуся за тиждень.
– Іване! Називай речі своїми іменами! Не на зйомки, а валізи тягати з обладнанням! – злилася Маргарита Семенівна.
– Гаразд вам, не зліться! – весело сміявся, як ніби знущався Іван.
Чоловік поснідав, зібрав речі і поїхав у відрядження. Маргарита Семенівна, ходила за дочкою і важко зітхала.
– Бідна ти, моя дівчинко! Він же в тебе як друга дитина. Не такого я хотіла чоловіка тобі … Тобі потрібен надійний чоловік, серйозний. А у Івана, суцільний вітер в голові.
– Мамо, я ж люблю його. І ніхто інший мені не потрібен. Будемо сподіватися, що Ваня подорослішає згодом, і зміниться, – сказала Ніна.
– Правду кажуть, що любов зла – похитала головою жінка, і пішла до себе.
На наступний день, Маргарита Семенівна, пішла рано вранці на ринок. Жінка хотіла купити свіжого сиру на сирники. Сонце тільки піднімалося над містом, весело співали пташки на деревах, від цього на душі було радісно і спокійно.
Раптом, жінці постала картина, від якої вона мало не зомліла. Недалеко від неї зупинилося таксі, з якого вийшов її «коханий» зятьок, в обнімку з ефектною блондинкою. Парочка весело сміялася, і в обнімку йшла до під’їзду.
– А ну стояти! Ірод ти проклятий! – прокинулася Маргарита Семенівна.
– Мамо? Ви як тут? – розгубився Іван.
– Ти взагалі знахабнів? Чи просто знущаєшся? – кричала на всю вулицю теща.
– Дорогий, це твоя мама? Може познайомиш нас? – вимовила блондинка.
– Кіра, йди додому! Не до тебе! – гаркнув на неї чоловік.
Дівчина ображено стиснула губки і побігла до під’їзду. Маргарита Семенівна окинула зятя ненависним поглядом, і пішла геть. Іван забарився на хвилину і кинувся наздоганяти тещу.
– Мамо! Маргарита Семенівна, зачекайте! Вислухайте мене, – благав Ваня.
– Підійдеш через годину до балкону, я твої речі викидати буду. Більше, ти не переступиш поріг нашого будинку! – холодно промовила розлючена жінка.
– Я прошу вас, не губіть наше з Ніною щастя. Не руйнуйте сім’ю. Я дуже люблю дружину і сина, і не зможу без них! – мало не плакав чоловік.
– Тобто, це я руйную ваше щастя? – розсміялася нервовим сміхом теща. – Це я, замість того, щоб сидіти з родиною, тягаюсь незрозуміло з ким по місту?!
– Винен. Мені немає виправдання, але я клянусь, що виправлюся. З цієї хвилини, я стану таким як ви хочете! – Не відступався Іван.
– Гаразд, але тільки заради щастя дочки. Будь моя воля, вигнала б тебе на наступний день після весілля! Прийдеш увечері, скажеш, що зйомки перенесли. Брехун!
З тих пір, Іван був під каблуком у своєї тещі. Чоловік перетворився прямо на очах. Став серйозним і відповідальною людиною.
Ніна була вражена такими змінами. Жінка не могла натішитися на чоловіка, вона була щаслива. І тільки двоє людей, Іван і Маргарита Семенівна, знали справжню причину таких змін.
Наближалося велике свято. Через два дні, у Маргарити Семенівни був ювілей, шістдесятиріччя.
– Любий, що ми подаруємо мамі? Вона хоче собі новий телевізор в кімнату, а я хотіла б їй купити путівку в санаторій. Вона все життя мріє.
– Знаєш, а давай купимо їй і телевізор, і путівку. Порадуємо нашу мамусю. Як не як, ювілей не кожен день буває! – посміхнувся Іван.
– Ми не зможемо відразу два подарунки осилити. По грошах, це дуже пристойна сума виходить! – сказала Ніна.
– Зможемо. Я отримав премію хорошу, – похвалився Ваня.
– За що премія? Ваню, ти знову брешеш? – посмутніла Ніна.
– Ні. Я кажу правду! Через два дні, я вам таку новину повідомлю, закачатися! Хочу тещі сюрприз зробити!
Ніна була не в захваті від подібних сюрпризи. «Як би який-небудь фінт не викинув!» – міркувала жінка. «Цікаво, звідки у нього гроші?»
У день торжества, Маргарита Семенівна розплакалася. Жінка не очікувала таких подарунків і уваги. За столом вже зібралися гості, чекали лише Івана. Він все копошився в своїй кімнаті.
– Зятьок! Давай скоріше, інакше без тебе почнемо! – покликала теща.
– Зараз, вже йду!
Через хвилину з’явився Іван. Чоловік приніс якийсь пристрій і став підключати до телевізора.
– Іване! Сідай за стіл. Потім будеш колупатися в своїй техніці! – покликала дружина.
– Зараз, це займе п’ять хвилин. Хочу щоб усі побачили! – вимовив Ваня, і включив телевізор.
На екрані з’явилися кадри з якогось фільму, на яких гості впізнали Ваню. Він був в ролі великого бізнесмена і вів переговори з партнерами.
Гості шумно захоплювалися Іваном, а деякі навіть плескали в долоні. Маргарита Семенівна з Ніною, переглянулися не розуміючи, як могли вантажникові дати роль.
– Цей успіх в моєму житті, тільки завдяки моїй любій тещі, шановній Маргариті Семенівні!
– Скажеш теж! Я до чого тут? – здивувалася жінка.
– Завдяки вам і вашій мудрості, я став серйозноюі чесною людиною. Освіта у мене була, але раніше мене ніхто всерйоз не сприймав на кіностудії. І лише недавно, зрозумівши, що я змінився, режисер запропонував мені головну роль! Дякуємо! – Іван низько вклонився тещі.
– Але мама тут до чого? – не розуміла Ніночка.
– Так, сідайте всі за стіл! Досить розмов! – сказала Маргарита Семенівна, підморгнувши зятю.
Адже таємниця так і залишилася між ними. Ніхто ніколи не дізнається, чому сприяли такі зміни в Івані. Теща пишалася зятем, і була рада, що повірила йому в той фатальний ранок. Повірила і пробачила.
Джерело:osoblyva.com