Кожна мати вважає, що її дитина найкраща. За матеріалами
Ось і Маргарита Степанівна так вважала, що виховала сина Степана чесною і порядною людиною. Степан закінчив інститут і працював інженером на підприємстві, з мамою у них були дружні стосунки.
Маргарита Степанівна працювала диспетчером, Степан отримував поки невелику зарплату, як молодий спеціаліст, жили не в розкоші, але гідно.
Дружно жили, у кожного були свої захоплення, мама займалася рукоділлям під улюблений серіал, а син захоплювався моделювання літаків з паперу, цим заняттям його захопив ще батько в дитинстві. А зараз для цього купа можливостей, так і жили, тихо і мирно.
Степан іноді зустрічався з друзями, а тут раптом щовечора кудись іде, при цьому нерозумно посміхаючись, Маргарита Степанівна відразу подумала, закохався, з дівчиною на побачення і ходить, а що дорослий, пора і про сім’ю задуматися.
Вона вже подумки подружилася з дівчиною сина, представляла вона її не інакше, як Оленка з казки, скромна, добра і коса до пояса.
Тому, коли син привів дівчину знайомитися, мамі найбільше на світі хотілося, втекти світ за очі, але при гостях це якось не гарно, і вона, стримуючи себе, все ж стояла на ногах.
За іронією долі дівчину звали Оленою, але аж ніяк вона не була схожа на героїню з казки. Маленька, може, навіть симпатична, Маргарита Степанівна через густий шар фарби не розгледіла. І волосся на голові, чорне, чи так задумано, скуйовджене, то чи вітром роздуло.
Маргарита Степанівна запросила дітей до столу, про себе думаючи:
– Тільки б дитини не чекала.
Дівчина вела себе скромно, не висовувалася, відповідала на питання стисло, в загальному, не дивлячись на зовнішній вигляд, здавалася нормальною людиною. Мама вирішила: «З лиця воду не пити», – але у сина запитала крадькома, чи не чекають дитини, почувши негативну відповідь, навіть повеселішала.
А син тим часом розповів про їх подальші плани.
– Ми поки поживемо разом, а потім Оленка закінчить училище і одружимося, мамо, ти не проти? – запитав турботливий Степан.
– Так, що ти синку, якщо ви любите один одного, то звичайно.
Молоді оселилися в кімнаті сина, все було тихо і спокійно, майже як раніше, єдине, син тепер після роботи, не вдома сидів, а з нареченою розважатися ходили, майже щовечора.
Мама переживала за сина, як він на роботу ходить, якщо вони повертаються завжди після опівночі, але син не скаржився, був щасливий, а мама не лізла до молодих.
Одного разу помітивши пропажу грошей, відкладених на чорний день, вона злегка запанікувала, але син заспокоїв, що це він узяв,
– Оленці немає що одіти, а зима скоро, ось ми одяг купили їй.
– Ну і правильно, – похвалила мама.
Далі більше, з зарплати син купив нареченій дорогий телефон, в результаті вони харчувалися цілий місяць макаронами, тільки їх вміла готувати наречена, тому що ще до цього майбутня невістка запропонувала харчуватися роздільно, скільки її не переконувала Маргарита Степанівна, що готувати їй не важко.
Сама Олена готувати не вміла.
– Ну і що такого, буває, – говорила свекруха, хотіла навчити дівчину, але та гордо відмовилася і майбутнього чоловіка годувала пельменями з магазину або замовленої піцою, якщо гроші були.
Вранці вони раніше снідали разом, а зараз син тільки каву пив, бо наречена ображалася, якщо він їв мамину їжу, а самій їй вставати раніше не хотілося.
Але найбільше Маргариту Степанівну дивувало, що її, взагалі-то розумний син, який ніколи не відмовлявся смачно поїсти, не протестував, а закоханими очима дивився на наречену, і йшов голодний на роботу, мабуть, любов’ю ситий був.
Потім молоді врізали замки в двері своєї кімнати, бо Маргарита Степанівна мала нахабство зайти прибрати в кімнаті, Олена щось зовсім не займалася господарством.
Спочатку Маргарита Степанівна думала та соромиться в чужому домі і сама запропонувала їй допомогти, але Олена грубувато відповіла, що в прибиральниці не наймалася і нехай мама сама як-небудь прибере в своєму будинку.
Взагалі, мама дивувалася, як місяці через два змінилася ця дівчина, її обходила далекою дорогою, не розмовляла, відповідала, якщо тільки запитають, і то – ніби послугу якусь робила.
Увечері Маргарита Степанівна пила у сусідки чай, вона все частіше і частіше зараз забігала до неї, молоді скандалили вечорами, їй було дуже неприємно це чути.
– Я не розумію, за що вона так зі мною, я ж поганого слова їй не сказала, прийняла в будинок, – говорила вона сусідці, – раз син її любить, то й я постараюся хоча б прийняти його вибір, а вона.
– Гнати тобі треба молодих, що це таке, в своєму будинку відпочити не можеш спокійно, – говорила розумна Таїсія Павлівна, яка вже пройшла через це.
– Та куди ж я їх вижену, на що вони знімати квартиру будуть, вона вчиться, він мало заробляє, та й то все спускають на свої гулянки. Вони і лаятися через це стали, їй все йти треба гуляти, а Степану в будинку хочеться посидіти.
Поскаржившись, поговоривши з сусідкою вона йшла додому, а вдома син, роздратований, сваркою з нареченою, зганяв все на матір, ніби це вона йому наречену вибрала.
Так і жили, Олена ходила бурчала на Маргариту Степанівну, так що вона відчувала себе зайвою в своєму ж будинку, син був злий, теж не розмовляв з матір’ю, що вже там йому наговорила наречена, одному Богу відомо.
Одного разу, після чергової сварки, Степан прийшов до матері.
– Не можу я так більше, не так я уявляв собі сімейне життя, я розумію, вона молода їй розважатися хочеться, але не кожен же день, я вже втомився від цих дискотек і тусовок, що зараз робити мама, вона чекає дитину?
– Що тут зробиш синку, одружуйся. Дитина це вже серйозно, треба відповідати за свої справи.
Розписалися вони тихо, Степан відмовився влаштовувати пишне торжество, мотивуючи, тим, що з появою дитини з’явиться багато витрат, тому зараз потрібно економити.
Він твердо стояв на своєму, як наречена не скандалила. Але це було його єдине тверде рішення, прислухавшись до слів матері, що дружину не треба засмучувати, він виконував всі її капризи.
А свекруха так, взагалі, намагалася не потрапляти на очі невістці, щоб не нарватися на черговий скандал, у неї і раніше характер був не цукор, тепер зіпсувався остаточно, а може, вона просто відчула себе господинею положення.
– Знаєш, я, напевно, дитину матері в село відправлю, де нам усім тут жити, квартира двокімнатна, що ми в одній кімнаті з дитиною будемо? – говорила невістка синові, Маргарита Степанівна ненавмисно підслухала розмову молодих, коли раніше повернулася з роботи.
– От якби твоя мама з’їхала кудись і кімнату звільнила, – продовжила Олена, а свекруха сумно слухала, що ж відповість син.
– Ти в своєму розумі, куди це моя мама повинна з’їхати, це її квартира, – обурився Степан, – ось, син підросте, будемо працювати, купимо квартиру і самі з’їмо.
– Це ж ще три роки, терпіти твою матір, вже ти як хочеш, а дитину я віддам, я вже домовилася з мамою.
Те, що вони говорили далі Маргарита Степанівна не чула, вона тихо пішла до своєї вірної сусідці, думаючи про себе, яка ж змія її невістка. Навіть якщо зараз син чинить опір, то потім вона все одно його вмовить і він повинен буде вибирати або дитина, або мати.
Маргарита Степанівна поїхала до племінниці в передмістя, до роботи далеко, але жити можна.
До молодих вона не їздить, навіть з онуком спілкується тільки на вулиці, син показує по вихідним, поки дружина не бачить. Син ніби як щасливий, в сім’ї у них все добре, за його словами, ну і матері добре від цього, більшого їй і не треба.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.