Своїм подругам я набридла своїми скаргами, ось, пишу сюди – може, хто і підтримає, слово добре скаже, порадить. Мені 58 років, скоро вже і пенсія, але ще працюю, хоч сил все менше, здоров’я вже не те. А проблема у мене банальна – мене покинув чоловік! Тільки відзначили срібне весілля, а він кинув мене і пішов до іншої. Прожили ми з ним по роках більше, тільки дата весілля така була.
Є у нас донька, їй теж 25 років, тільки вона живе дуже далеко, де служить її чоловік, він військовий. Вона у 20 років вискочила заміж за лейтенанта і поїхала, я вже навіть бабусею один раз стала, внучці 3 роки, а ще дочка знову при надії. Сім’я в розсипана по країні, а я одна. З чоловіком жили всі ці роки непогано, сварилися рідко. Може тому, що за характером ми підходили один одному: він такий запальний, а я вмію згладжувати гострі кути. Мій лагідний характер іноді навіть його дратував, він називав мене безхарактерною і говорив, що я навіть постояти за себе не вмію в разі чого, надто безвольна. А я і не сперечалася – навіщо конфлікт розпалювати?
Незважаючи на дрібні суперечки, нас вважали зразковою сім’єю: я ніколи не подала привід для ревнощів і не чула ні від кого, щоб мій чоловік з кимось загуляв. Навіть не знаю, як таке могло статися, що чоловік знайшов собі іншу?! Ну, можливо, перші тривожні дзвіночки почалися з того, що чоловік бурчав, що я повнію. Взяла себе в руки, сіла на дієту, навіть в басейн ходила, а вага і нині там, скинула незначно, що дуже злило чоловіка.
А ще цього літа чоловік став їздити до друга на дачу з ночівлею – мовляв, допомагати йому в будівництві. З собою він мене не брав, говорив, що там чисто чоловіча компанія, все випивають увечері, мовляв – жінкам там не місце. Тільки потім я дізналася, що він їздив до іншої жінки. В іншому, він сам мені в цьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти. Відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів жінку, худеньку і енергійну, яка має свою думку, не те, що я. А я дуже сильно плакала, тримала його за куртку, стояла на колінах, просила не йти! Але він як заговорений, очі скляні, пішов!
Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, переконувала його, але марно. Приїхати вона не може, важко їй, 7 місяць вже, та й як покинути чоловіка з дитиною, і заради чого – щоб просто мене пошкодувати? Так, напевно, мені долею написано – залишатися до старості самотньою. Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня. Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї іншою не зростеться: він гордий, та й дратувала я його.
Хоча я знаю, що там все зростеться – у них все добре! Знайома розповідала – любов неземна, розлучниця його пестить і плекає, а він їй квіточки носить і продукти пакетами! Але мені від цього не легше, тільки серце розривається. Все з рук падає: рукоділля, пилосос, губка для миття посуду. Працювати немає бажання, вдома запустіння. Що мені робити, як все це пережити? І люблю і терпіти не можу свого невірного чоловіка. Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще візьме мене заміж.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.